В №14 (F6) еженедельника в своем письме «Чи зможуть наші онуки читати Шевченка в оригіналі» г-н Каплан спрашивает: «Припинивши вивчення російської мови у школах, чи не позбавляємо ми наших дітей, наших онуків, взагалі нащадків, можливості читати великого Тараса в оригіналі?.. Хтось нарешті має відповісти на ці питання».
Навряд, щоб хтось відповів пану Юрієві. Тому візьму цю сміливість на себе.
Пан Юрій дарма переймається. Навіщо патріотично вихованому громадянинові України знати всього Шевченка, тим більше його російськомовні твори? Кожному освіченому українцю достатньо ознайомитися з такими його творами, як «Заповіт», «Розрита могила», «Сон», «Катерина», може, ще з кількома, щоб сповна осягнути геній та патріотизм поета. А для пересічного українця достатньо знати:
«Кохайтеся ж, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люде,
Знущаються вами».
Тим більше не потрібно українцю читати національного генія москальською мовою і знати, що він поважав її, навіть писав нею свої твори та щоденники. Який це приклад для наслідування?
І якби пан Юрій не мав повної збірки творів Шевченка та керувався цією порадою, то не задавав би незручних для наших патріотично налаштованих можновладців запитань. А наші діти та онуки про такі питання й знати не будуть.
Коли ж видадуть твори Шевченка з виправленнями (не по букві, а по духу його творчості, як виправили гоголівського «Тараса Бульбу» в перекладі), читатимуть наші діти та онуки Кобзаря державною мовою та гордитимуться тим, що вони не москалі.
