Вельмишановний Іване Олександровичу!
З великою тривогою ми спостерігаємо за неухильним проникненням церкви в усі сфери громадського життя, внаслідок чого відбувається неприпустима клерикалізація освіти в Україні. Перш за все, нагадаємо статтю 35 Конституції України, в якій міститься положення:
«Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова».
Тим не менш, всупереч цій статті, 20.Х.08 МОН України видало наказ № 941, згідно з яким при міністерстві створено Громадську раду (далі — ГР) з питань співпраці(!?) з церквами та релігійними організаціями. Безпосереднім наслідком діяльності ГР, окрім дивного обговорення галузевого стандарту з теології та умови присвоєння грифа МОН підручникам з богословських дисциплін, стало також звернення ГР до Міністерства фінансів України та Комітету ВР з питань бюджету щодо можливості державного фінансування видання підручників з «Основ християнської етики» для державних та комунальних навчальних закладів.
Таким чином МОН України, певна річ, виконує підзаконний акт, а точніше — доручення Президента України від 8.VІІ.05 № 1-1\657 про викладання у навчальних закладах курсу «Етика віри».
На наше глибоке переконання, це «доручення» може розглядатися лише як особиста думка громадянина В. А. Ющенка, а не як обов'язкове до виконання розпорядження глави держави. Вичерпний перелік повноважень Президента України міститься в статті 106 Конституції України. Серед них відсутнє право втручатися у фахову діяльність МОН України. На таких же підставах пан президент міг би, скажімо, визначати програми з фізики, математики, хімії, біології тощо, чого Конституція йому не дозволяє. Можна також зрозуміти представників християнських конфесій, котрі подібні документи сприймають як вказівку та дозвіл на певні дії.
Повертаючись до доручення, зауважимо, що фактично громадянин В. А. Ющенко вигадав нову учбову дисципліну — «Етику віри», яка не спирається на жодну відому в світі наукову дисципліну. Її назва по суті є евфемізмом, який приховує, що зміст запропонованої дисципліни має збігатися з православним варіантом християнської етики. При цьому не врахована наявність в Україні вірних багатьох інших конфесій. До речі, а яка з численних християнських церков планується бути залученою до конкретних дій в рамках прийнятого МОН плану?
До того ж, Україна прагне йти в Європу, а, як відомо, остання одним з принципів своєї життєдіяльності визнає світськість. Європейський суд вже неодноразово жорстко засуджував появу в школах тієї чи іншої країни будь-яких ознак примусової конфесійності, навіть удавався до штрафування країн, де мали місце прояви таких тенденцій. Відтак, країну із середньовічним мисленням на державному рівні Європа не сприймає і не сприйме ніколи.
Ми впевнені, що уявлення про природу і людину можуть спиратися лише на сучасні наукові знання. Як влучно зауважив нобелівський лауреат В. Л. Гінзбург, залучення поняття «Бог» як відповідь на ще невирішені наукою проблеми — це просто заміна одного невідомого іншим. Можна багато дискутувати про походження життя та обґрунтування фізичних законів, але лише наукові дослідження є джерелом адекватних відомостей про всесвіт, дають поштовх технологічному розвитку суспільства аж до поширених у сучасному світі комп'ютерів, телебачення, мобільного зв'язку, новітніх засобів лікування раніше невиліковних хвороб тощо.
Саме досягнення науки привели до того, що Римо-католицька церква відмовилась від втручання у царину пізнання (зокрема, у 1992 р. переглянуто рішення у справі Г. Галілея). В бесіді з видатним російським математиком В. І. Арнольдом (березень 1998 р.) Папа Іоанн Павло II визнав, що лише наука здатна встановити притаманні природі властивості, релігія ж, за його словами, більш компетентна в оцінці можливого впливу наукових відкриттів на людину, суспільство та довкілля. Чому б не взяти за взірець цю мудру думку?
Натомість, ми спостерігаємо, що войовничий антиінтелектуалізм поглинає Україну. Показовий приклад: популярна радіостанція «Ера-ФМ» представила таку собі пані Кирієнко як «фахівця з фізики». Вона стверджувала, що церковний передзвін стерилізує повітря, внаслідок чого гинуть всі хвороботворні мікроорганізми. За іншими прикладами науково-культурного зубожіння в сучасній Україні також далеко ходити не треба: всі пам'ятають «фосфорну аварію» на Львівщині чи нещодавню істерію з «пташиним» чи «свинячим» грипом, коли в країні не знайшлося фахівців, здатних запропонувати ефективне розв'язання нагальних проблем.
Сліпа віра в чудеса й релігійні забобони несумісна з науковим підходом до реалій природного та людського світу. Природничі науки не вписуються у церковну картину буття та свідомо виштовхуються з шкільних і телевізійних програм, зникають з книгарень, з народного світосприйняття. Тому під антимікробний церковний передзвін полишає країну освічена молодь, а невігласи й шахраї часто вважаються «науковцями». Вони ж легко розтринькують бюджетні кошти (зокрема через структури, подібні до створеної при МОН України і згадуваної вище ГР).
Справжня освіта покликана дати громадянам засоби орієнтації у сучасному світі. Ці засоби не виходять за межі освіченого розуму та здобуті ним у ході тривалої історії, інтелектуальних зусиль багатьох поколінь учених. Натомість, релігійні уявлення про світ спираються на віру у певні сакральні положення, що не можуть бути перевірені в принципі.
Світське виховання формує освіченого громадянина, робить його повноцінним представником людства. І якщо ми бажаємо забезпечити свідомість громадян ефективними методами налагодження суспільної взаємодії з метою розбудови українського суспільства, то достатньо курсу «Етика» з її загальнолюдськими нормами. Виходячи з вищенаведеного та враховуючи думку релігієзнавців (див., наприклад, матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Релігійний компонент в світській освіті і вихованні» (Київ, 2005 р.)), ми переконані, що:
— впровадження у світську державну освіту курсів морально-етичного циклу має відбуватися з урахуванням положень Конституції України щодо відокремлення школи від церкви;
— паралельне вивчення у державних школах альтернативних курсів з етики є небезпечним, бо призведе до поділу за світоглядним принципом дітей на «своїх—чужих», а зрештою — до можливості виникнення у дитячому середовищі конфліктних ситуацій. Втручання різних церков, а то й міжконфесійних об'єднань у формування навчальних планів державних шкіл суперечить закону про свободу совісті.
Якщо держава в цілому та МОН зокрема не приймуть за основу таку — досить помірковану — позицію і не вживуть заходів щодо покращення викладання природничих дисциплін у школах та вишах, то неминучими наслідками такого невтручання стануть:
1) подальша й необоротна деградація середньої та вищої освіти в країні, осередньовічення її та сприйняття за істину в останній інстанції змісту церковних проповідей;
2) зведення нанівець вітчизняної природничої науки та наукоємної промисловості, в тому числі ВПК, та остаточна декваліфікація відповідних виробничих колективів;
3) лавиноподібне зростання кількості техногенних катастроф внаслідок низької кваліфікації обслуговуючого персоналу;
4) значне погіршення медичного обслуговування та зростання захворюваності населення;
5) виникнення конфліктів між громадянами різних віросповідань, між гілками різних православних церков тощо;
6) еміграція вільнодумців, атеїстично налаштованих фахівців та релігійних дисидентів.
Як свідчить історія, нав'язування певних конфесійних уподобань ніколи не мало позитивних наслідків. Досить нагадати, що значна частина воєн у світі виникала саме на релігійному ґрунті.
Насамкінець процитуємо відкритий лист десяти всесвітньо відомих російських вчених «Політика РПЦ МП: консолідація чи розвал країни?», з яким ми цілком солідарні: «Вірити чи не вірити в Бога — справа совісті та переконань окремої людини. Ми поважаємо почуття віруючих і не ставимо за свою мету боротьбу з релігією. Але ми не можемо залишатися байдужими, коли здійснюються спроби піддати сумніву наукове знання, витравити з освіти «матеріалістичне уявлення про світ», підмінити вірою знання, накопичені наукою. Не слід забувати, що проголошений державою курс на інноваційний розвиток може бути здійсненим лише у тому випадку, коли школи та вузи озброять молодих людей знаннями, здобутими сучасною наукою. Жодної альтернативи цим знанням не існує».
Акад. НАН України В. ЛОКТЄВ
Чл.-кор. НАНУ С. РЯБЧЕНКО
Д-р фіз.-мат. наук О. ГАБОВИЧ
Д-р філос. наук В. КУЗНЄЦОВ
Канд. хім. наук В. ХАВРУСЬ
Головн. інженер-технолог В. БОЙЧУК
Чл.-кор. НАНУ О. ОМЕЛЬЯНЧУК
Канд. фіз.-мат. наук О. ВОЙТЕНКО
Канд. фіз.-мат. наук А. ЛОЗЕНКО
PhD (д-р філософії) А. ІЛЬЇН
Канд. юр. наук О. СЕВЕРИН
PhD in Biological Sciences (д-р філос.) I. БІРЧЕНКО
Канд. фіз.-мат. наук І. ЖАРКОВ
Канд. фіз.-мат. наук В. КУХТІН
Чл.-кор. НАНУ В. ЯМПОЛЬСЬКИЙ
Д-р фіз.-мат. наук В. РЕШЕТНЯК
Д-р техн. наук О. ВЕЛИЧКО
Канд. техн. наук Т. ГОРДІЄНКО
Канд. філос. наук О. ГОРКУША
Канд. фіз.-мат. наук О. СЕМЕНОВ
Д-р фіз.-мат. наук Ю. РЄЗНІКОВ
Канд. фіз.-мат. наук С. ШАРАПОВ
Канд. фіз.-мат. наук М. ЗУБРІЛІН
Канд. фіз.-мат. наук В. КАДАН
Канд. фіз.-мат. наук О. МОМОТЮК
Канд. фіз.-мат. наук І. ГЕЛЬФГАТ
Чл.-кор. НАНУ Е. ПАШИЦЬКИЙ
Канд. юр. наук В. МІРОШНИЧЕНКО
Акад. НАНУ Л. ЛИТВИНЕНКО
Д-р фіз.-мат. наук В. БОНДАРЄВ
Канд. фіз.-мат. наук М. БІЛОГОЛОВСЬКИЙ
Канд. фіз.-мат. наук С. ОСИПОВ
Канд. хім. наук В. ВІТЕР
Канд. фіз.-мат. наук В. КЛИМЕНКО
Канд. філос. наук О. ТИТАРЕНКО
Канд. філос. наук В. ТИТАРЕНКО
Д-р фіз.-мат. наук Ф. ВАСЬКО
Д-р філос. наук Л. ВИГОВСЬКИЙ
Д-р фіз.-мат. наук С. ЄЖОВ
Канд. фіз.-мат. наук О. РАДЧЕНКО
Вчитель фізики В. ЕПШТЕЙН
Співр. Ін-ту біоорг. хімії НАНУ І. ШЕВЧЕНКО
Співр. Ін-ту ядерн. досліджень НАНУ Б. РУДЕНКО
Д-р фіз.-мат. наук А. СНАРСЬКИЙ
Канд. біол. наук Н. ЖОЛОБАК
Канд. фіз.-мат. наук Г. МОХНАЧ
Канд. техн. наук Д. ЛУКОМСКИЙ
Канд. філос. наук П. ПАВЛЕНКО
Чл.-кор. НАНУ С. ГНАТЧЕНКО
Підписи розміщені по мірі надходження. Загалом на час відправки відкритого листа в редакцію його підтримали 49 осіб, серед них 2 академіки НАНУ, 5 членкорів НАНУ, 10 докторів наук та 29 кандидатів наук; підписи продовжують надходити.
Якщо ви хочете приєднатися до тих, хто підтримав цей лист, просимо надіслати повідомленні із зазначенням наукового ступеня, місця роботи (необов'язково), імені та прізвища на електронну адресу alexander.gabovich@gmail.com